Америка 50-х та Українці

     Пам’ять – це мідна дошка, вкрита буквами, які час непомітно згладжує, якщо іноді їх не поновляти різцем.
     Джон  Локк

     Кажуть, що людська пам’ять вічна, бо здатна тримати в собі події, факти, мілкі подробиці з життя окремої людини, світлі і трагічні сторінки історії народу, його близьке і далеке минуле. Ця унікальна особливість пам’яті, за висловом відомого англійського філософа Джона Локка, є наслідком наших спогадів про минуле, які передаються з вуст в уста, або лягають рівними рядками літер на папері. Сьогодні ці рядки розкажуть нам дещо з того, що відбувалося в 50-ті роки минулого століття у Сполучених Штатах Америки, бо саме на цей час, як ми вже зазначали раніше, припадають перші кроки становлення Української Федеральної Кредитної Спілки, заснованої українськими іммігрантами тут, в Америці, в місті Рочестері штату Нью-Йорк, далеко від рідного краю.

      За загальним визнанням, 50-ті роки минулого століття стали для людства часом глобальних змін у політиці держав, економіці, культурі, а головне, свідомості людей. Відгриміли дві спустошливі війни, в які були втягнуті провідні держави світу. Вперше за всю історію вони охопили всю земну кулю, тому і назву дістали світових воєн. Після закінчення Першої світової не пройшло і пів-століття, як спалахнула Друга світова війна. У її полум’я було втягнуто понад 60 країн, близько 110  мільйонів громадян було призвано на військову службу. Друга світова забрала понад 50 мільйонів життів. Саме під час цих воєн світ випробував на собі страхітливу силу хімічної та неймовірно руйнівну силу ядерної зброї.

      Але тепер за вікном 50-ті. І події першої половини ХХ століття все далі відходять у минуле. Світ здається мирним і спокійним, принаймні тут, в Сполучених Штатах, територія яких, на щастя, не підпала нападу, крім Гавайських островів. Ніхто вже не турбується про війну, про те, як прогодувати дітей і мати дах над головою, бо кожен має роботу, а економіка з кожним днем йде догори. Фундаментальні відкриття у науці, розвиток нових технологій, досягнення у медицині і біології; швидке зростання життєвого рівня, нова мода, нова культура і, навіть, радикальні зміни цивільного права, – все це відбувалося у 50-х роках. «Велика депресія зі всіма її кошмарами врешті решт обернулася безпрецедентним за всю історію людства масовим процвітанням 50-х років».                           

      50-ті роки стали одним з найвизначніших десятиліть в історії Сполучених Штатів. Після Другої світової війни економіка країни потужно запрацювала на потреби населення. Американці здолали рівень нових життєвих стандартів. Виробляючи близько половини загальної кількості товарів у світі, тепер майже 60% американців могли відносити себе до середнього класу. Бідних у країні було менше, ніж багатих і людей середнього достатку разом узятих. Малі бізнеси переростали в корпорації. Давався взнаки технологічний прогрес. Кожна американська сім’я середнього достатку придбала телевізор. Телебачення кардинально змінило світосприйняття, культуру, значною мірою вплинуло на політику, примусило власників газет і радіо працювати в умовах жорсткої конкуренції. Щоправда, воно було ще чорно-білим, але між ним та «бебі-бумерами» встановилися міцні взаємовідносини. Фундаментальні досягнення в медицині дали можливість зробити щасливішим життя мільйонів людей. Винайдена вакцина проти поліомієліту, що вбивав тисячі людей по всій країні, дозволила втілити в життя нові підходи в лікуванні подібних хвороб. Виявилось, що хворобу краще попередити, ніж лікувати.

      На початку 50-х ізоляція і расизм все ще були частиною американської дійсності, але зміни вже назрівали і в 1954-му році Верховний Суд США визнає ізоляцію за расовою ознакою у публічних школах неконституційною дією, а відмова Рози Паркс у 1955-му році поступитися місцемв автобусі білому чоловіку стала початком змін у сфері цивільного права, які зробили білих і афроамериканців рівними перед законом. Відтепер Сполучені Штати ставали країною рівних можливостей для кожного.

      Повставала з руїн і стара виснажена війною Європа, що позитивно позначалося і на США. Відновлювались відносини, зокрема, з Парижем. І хоча домашні обов’язки в сім’ї покладалися здебільшого на плечі жінок, а сімейний бюджет формували чоловіки, – це не завадило світовому законодавцю моди повернутися на американський континент і оволодіти частиною бюджету американської сім’ї, піднімаючи настрій жінкам. Робочий ринок зосереджувався головним чином в індустрії та сільському господарстві, хоча багато чоловіків працювали в якості „білих комірців”. Потреба в офісних працівниках зростала, тому для жінок з’являлася можливість знайти роботу поза межами свого будинку.

      Життя надихало, давало надію на краще майбутнє, але лише неуважному оку воно могло здаватись безхмарним і спокійним. Людство зустрілось з новим феноменом,  –  холодної війни, що розгорнулася між двома системи протилежних світоглядів. Як наслідок, 4 квітня 1949 року було створено Організацію Північно-Атлантичного договору, НАТО або Північно-Атлантичний Альянс. Сполучені Штати стали одним із засновників Альянсу поряд з такими країнами, як Бельгія, Великобританія, Данія, Франція, Нідерланди, Ісландія, Канада, Люксембург, Норвегія, Португалія та Італія. НАТО було створене, як система колективної оборони у відповідь на можливий напад з боку зовнішньої сторони. У відповідь і на противагу НАТО з ініціативи СРСР у 1955-му році створюється так званий Варшавський договір. До нього увійшли Албанія, Болгарія, Угорщина, Німецька Демократична Республіка, Польща, Румунія і, звичайно, СРСР. Конфронтація між НАТО та країнами Варшавського договору сформувала упереджене ставлення населення України до цілей і діяльності НАТО.

     Перші промені потепління у відносинах двох систем з’явилися за часів президентсва Двайта Ейзенгавера (1953-1961). Військовий командир американських збройних сил в Європі, Ейзенгауер протягом двох своїх президентських термінів зумів зменшити напруження у холодній війні, досягнувши перемир’я в Кореї в 1953-му, хоча до дійсного покращення відносин між США та СРСР було ще далеко, – попереду людство очікувала Карибська криза – надзвичайно напружене протистояння між Радянським Союзом і Сполученими Штатами щодо розміщення Радянським Союзом ядерних ракет на Кубі у жовтні 1962 року. Смерть Сталіна помітно змінила відносини між двома світовими державами, які на той час вже володіли водневими бомбами. Після зустрічі в Женеві в 1955 році відносини між США та СРСР стали теплішати. Прихильник помірних дій у політиці, Ейзенгауер, залишаючи свій офіс, сказав: «Америка сьогодні є найсильнішою, найвпливовішою та найпродуктивнішою нацією у світі». У себе ж вдома Ейзенгауер притримувався політики «збалансованого бюджету» і вважав, що в «країні не повинно бути громадян другого класу». Тому, більшість американців довіряли своєму уряду і вірили у чесність своїх політиків. Суспільство переживало економічний і соціальний розвиток, і нові ідеї процвітання і успіху, такі жаданні для американських сімей, набували реальних форм. Але... але було те, чого всеж-таки американці, скажімо прямо, боялися. Як писали ще в 1848-му році у своєму «Маніфесті комуністичної партії» теоретики і засновники комунізму К. Маркс і Ф. Енгельс: „привид бродить по Європі – привид комунізму”. Тепер, після закінчення Другої світової привид комунізму заволодів частиною Європи і перекинувся в Азію. Створення НАТО і є, власне, свідченням страху перед розповсюдженням комунізму. А що ж робили тисячі українців, які потрапили до Сполучених Штатів і були змушені розбудовувати своє життя в нових, незвичних для них умовах? Чому саме змушені і, причому, змушені емігрувати за кордон? Тому що, не від доброго життя полишали вони свою рідну землю. Від добра добра не шукають, – каже народна мудрість. Тому що, більшість з них, якщо і не всі, мріяли повернутися в Україну, але не мали такої можливості. Ні, очевидно, фізична можливість повернення додому була, і грошей можна було підзбирати на проїзд, та і не лише на це. Але, не могли вони повернутись, бо розуміли, що будуть згноєні у концентраційних таборах Сибіру, на будівництвах Біломор-каналу та інших масштабних проектах ХХ століття в СРСР.

     Песимізм – поняття, яке не знає національних та расових відмінностей. Воно властиве всім людям. Якщо песимізм, до певної міри, і охопив американське суспільство, то це сталося в 50-х роках, незважаючи на ріст в економіці, саме через загрозу розповсюдження комунізму у світі. Песимізм же українців, які приїхали до Америки з України на початку ХХ століття, тобто після революції в Росії, а також з Німеччини після Другої світової війни, з таборів інтернованих осіб, мав своє особливе підгрунтя, а саме: неможливість повернення через названі вище причини. А тому, їм не залишалося робити нічого іншого, як спробувати призвичаїтись до життя в умовах американської дійсності. І необхідно надати належну пошану нашим людям. Бо не згинули вони, незважаючи на те, що одним із серйозних бар’єрів на їхньому шляху було, найперше, незнання англійської мови. Більше того, вони виплекали і втілили в життя ідею створення фінансового кооперативу. Чомусь це зробили саме українці. Можливо тут спрацював інстинкт самовиживання, який виробився у них через роки переслідувань, репресій і гонінь, а, можливо, далася взнаки споконвічна українська наполегливість у досягненні мети та притаманна українцям працелюбність, яку вони виховали в собі, займаючись з давніх давен землеробством. Так, вони втратили надію на повернення на рідну землю, але не втратили загальнолюдської надії на життя. І це спрацювало.

     В наступних випусках Кооперативної Думки ми продовжимо знайомити читачів з досягненнями Кредитівки, а також розповідь про наступні десятиріччя її роботи аж до нашого часу.

Володимир Кунець, доктор фізико-математичних наук, старший          науковий співробітник Національної Академії Наук України

Тамара Денисенко, Генеральний Виконавчий директор Української Федеральної Кредитної Спілки
Олександр Василенко, менеджер філії  Української Федеральної Кредитної Спілки у м. Сакраменто

ПОЧАТКИ ДІЯЛЬНОСТІ
Української Федеральної
Кредитної Спілки
міста Рочестера
(1953-1963)

     Пам’ять про пережите, про події в громаді, в організаціях і товариствах поволі затрачується. Людська пам’ять не триває вічно, вона слабшає з бігом часу, а тому окремі епізоди й факти люди заносять на папір, ведуть щоденники і через них тримають зв’язок із минулим.
    В. Гавриляк

     Масова еміграція українців на американський континент охоплює близько півтора останніх століття. З очевидних історичних причин потік емігрантів протягом всього цього часу то посилювався то слабшав, але не вщухав. Все нові покоління прибували на материк свободи і великих можливостей. Але були і ті, хто побачив світ уже під американським небом. Всю громаду українських емігрантів, хто прибував на континент, умовно прийнято поділяти на чотири хвилі: трудову (друга половина ХІХ та початок ХХ століть), інтелектуальну (період між Першою і Другої світовими війнами), політичну (період від Другої світової війни до розпаду Радянського Союзу з початком горбачовської «перестройки», початок 80-х) та заробітчанську  (від набуття Україною незалежності до наших днів). З огляду на початки заснування та становленняУкраїнської Федеральної Кредитної Спілки в місті Рочестері з 1953-го по 1963-й роки зрозуміло, що до її діяльності в цей період причетні імігранти трьох перших хвиль. 1953-й рік припадає саме на третю хвилю еміграції. За 55 років свого існування УФКС охопила не менше, ніж п’ять поколінь, включаючи її наймолодших членів, яким вже їхні дідусі відкривають ощадні рахунки. Дійсно, головне гасло Спілки,– Добробут для поколінь,– витримало найправдивішу перевірку – перевірку часом.
      Місто Рочестер, штат Нью Йорк, є одним із перших міст Америки, де сформувалась потужна українська громада. Перший український імігрант Євстахій Макогін прибув сюди з Рогатинського району в 1904 році (за деякими свідченнями ще раніше). За кілька років до Рочестера прибули ще близько 20-ти імігрантів-католиків з того ж таки Рогатинського району. Прибувші не сиділи склавши руки. Вже 15-го листопада 1908-го року ними було
засновано церкву Святого Йосафата, покликану задовольняти духовні потреби віруючих новоприбульців. Приблизно цих же часів сягає і перше коріння українського кооперативного руху міста Рочестера. І хоча це коріння губиться глибоко в досить об’ємній історії української громади міста, перші роки кооперації були тут навряд чи сприятливими для її розвитку. Так, один з перших кооперативних бакалійних магазинів, відкрився у 1914 році, але проіснував короткий час. Другий, подібний йому, теж проіснував лише біля трьох років з 1919-го по 1922-й рік. Одну з перших кредитних спілок, засновану приблизно за тих же часів у 1922-му році, спіткала така ж доля. І хоча ідея фінансової кооперації не залишала гарячі голови українських емігрантів, пам’ять про недавні невдачі ще довго породжувала недовіру громади до цієї ідеї.

      Нарешті, крига недовіри почала скресати. І ось, Вільям Андрушин, адвокат українсько-американського походження, палкий прихильник ідеї кредитування, звернувся із заявою до відповідних офіційних державних установ штату Нью-Йорк. Його метою було створення фінансової установи, відкритої для всіх українців Рочестера, незалежно від віросповідання, чи належності до будь-яких інших орнагізацій. Згідно федерального законодавства кредитні спілки повинні були мати асоціативне членство. Тому, в якості основних асоціативних членів засновники Спілки вибрали два союзи – Український Народний Союз та Український Робітничий Союз, який пізніше був перейменований в Український Братський Союз.

      10-го липня 1953-го року вісім піонерів, – завзятих, наполегливих і цілеспрямованих людей, – підписали Хартію Української Федеральної Кредитної Спілки міста Рочестера. Це були: Вільям Андрушин* (перший голова Ради Директорів УФКС м. Рочестер), Володимир Гавриляк* (перший менеджер УФКС в м. Рочестер) , Василь Кучмій, Василь Іванців, Олександр Папа, Ілля Демиденко, Іван Сверида та Григорій Дмитрів. Детальне змалювання образів цих людей та розповідь про їх діяльність на теренах збудування української громади вимагає спеціально виділених шпальт Кооперативної Думки. Тут же ми лише зазначимо, що ці люди добре знали ситуацію в місті і штаті вцілому, тобто, що українська громада вже дозріла для такої досить складної справи, як заснування кредитної фінансової установи. 21-го серпня 1953 року Національна Адміністрація Кредитних Спілок (NCUA) затвердила прохання ініціативної групи і перші установчі збори Спілки відбулися 25-го вересня 1953-го року в Українському Народному Домі товариства «Вільних Козаків», що знаходився за адресою 831 Джосеф Авеню. Двадцять вісім перших членів Спілки, майже всі присутні на зборах, поставили свої підписи під відповідними документами.

       На кінець 1953-го року Кредитна Спілка нараховувала 74 члени і володіла $2,528 ощадностей. В 1955-му році Спілка мала вже 200 членів і $27,000 ощадностей, з яких $23,000 були видані на позики членам Спілки. Того ж року було започатковано „Кооперативний Бюлетень”,– єдиний український кооперативний листок-журнал в Америці, який безперервно виходить вже понад 50 років.  Його головною метою було підтримання тісного зв’язку з членами Спілки та поширення ідеї фінaнсової кооперації серед українсько-американської громади, як в місті Рочестері, так і в околицях району Монро. Вже в ті часи позики видавались на придбання меблів, автомобілів і навіть будинків. Разом з тим, проводилась активна робота по підтриманню різних громадських заходів та інститутів, зокрема, українських радіопрограм, шкіл, церков, Української Вільної Академії Наук, Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка та інших.

      Десяту річницю свого заснування в 1963-му році Спілка відзначила вже вагомими успіхами – членство Спілки сягнуло відмітки 1,100, а активи виросли до $800,000. У жовтні 1963 року на відзнаку десятої річниці було опубліковано ілюстрований звіт обсягом 47-ми  сторінок під назвою „Ювілейний Бюлетень Української Федеральної Кредитної Спілки, 1953-1963”,  в якому було відображено пройдений творчий шлях установи.

      Сьогодні нам складно відновити у повному обсязі і з конкретними деталями всі ті прекрасні творчі і, разом з тим, наповнені труднощами і такими відомими нам усім людськими переживаннями моменти, що дійсно стали вже надбанням історії української громади США. Початки ж Історії УФКС вбачаються нам саме такими. Час дійсно стирає з людської пам’яті деталі, але не владний стерти саму пам’ять про добре зроблену справу. З власного досвіду хотілося б зауважити, що жодна добра справа не може бути зроблена без справжньої віри у те, що ти робиш, а якщо ж справа вимагає ще й узгоджених дій групи людей, то вона не встоїть, якщо між ними не буде справжньої єдності, якщо це не буде група однодумців, об’єднаних навколо ідеї. Саме у цьому і полягає момент істини, який дозволив Українській Федеральній Кредитній Спілці стати справді дійовою об’єднуючою силою української громади на американському континенті.

Володимир Кунець
доктор фіз.-мат. наук, старший науковий співробітник Національної Академії Наук України

Тамара Денисенко
Головний Виконавчий Директор УФКС

1953 - 19-го липня перші 8 засновників кредитівки підписали  Хартію Української Федеральної Кредитової Спілки міста Рочестеру. Вони ж стали і її першими працівниками.   

1955 - Kредитна Спілка налічує 200 членів, $27,000 в ощадностях. Засновано Кооперативний Бюлетень.

1963 - Десята річниця заснування РУФКС –  1,100 членів та $800,000 в активах.

1970 - Кооперативний Бюлетень набув вигляду журналу з новою назвою - Кооперативна Думка.

1987 – РУФКС переїхала в новопридбаний будинок за адресою 824 Ridge Road East в Ірондеквойті. 

1989 - Започатковано Інформативний листок «Вістi РУФКС».

1998 - Кредитівка відзначає  45-ту річницю, маючи 6,000 членів і більш, ніж  $58 мільйонів в активах.  

2000 - разом з українською громадою РУФКС відзначає сторіччя української іміграції до Рочестеру.

2001 -  Відкриття  першої філії РУФКС в Олбані за адресою 1828 Third Avenue, Watervliet, New York.

2003 – 50-та річниця заснування РУФКС. Відкриття філії в Сакраменто, штат Каліфорнія.  

2004 - Відкриття нової філії в м. Сиракузи, штат Нью Йорк. Зміна назви на УФКСпілка.  

2005 - 50-річний ювілей журналу Кооперативна Думка. Відкриття філії в Бостоні, шт. Массачусетс,  

2006 - 24-го серпня – відкриття нової філії в Портланді, шт. Орегон  

2007-  1-го грудня відбулося вдосконалення електронної системи УФКС.  

2008 – УФКС відзначила свою 55-ту річницю з дня заснування.  16,800 членів та $130 млн  в активах.

The Credit Union Opinion quarterly magazine celebrated 50 years of keeping the membership informed and entertained while promoting credit union services, benefits and community news. The Credit Union Opinion started with a circulation of 200 and now reaches almost 15,000.

The success of UFCU continues to be dependent upon serving, unifying and nurturing democratic principles and supporting the cooperative philosophy still present today with people helping people while providing prosperity for generations.

Rochester Ukrainian Board of Directors and Volunteers 1973

 

TOGETHER WE’RE BETTER CREDIT UNIONS:
A HISTORY OF COMMUNITY OWNERSHIP AND SUPPORT

The credit union difference began in the 1840s in Germany. Organized by Herman Schulze-Delitzsch and Friedrich Raiffeisen after crop failure and famine had devastated their community, the first “people’s bank” was created to provide credit to farmers. Their early principals of cooperative interdependence, a community-first mentality and a volunteer management structure are still in place today.
      Over the years, credit unions spread to communities around the world. In the early 1900s Alphonse and Dorimene Desjardins started a credit union (caisse populaire) in Lévis, Quebec, Canada. Shortly afterward, Alphonse, along with Americans Edward A. Filene and Roy F. Bergengren, helped establish credit unions in the United States.

THE FIRST CREDIT UNION DAY

As time passed, a desire emerged to establish an annual occasion to acknowledge both the important role credit unions played in creating opportunities for their members and communities and the achievements of the pioneers who laid the foundation for ongoing credit union success.
      On January 17, 1927, the Credit Union League of Massachusetts celebrated the first official holiday for credit union members and workers. January 17 was chosen because it was the birthday of America’s “Apostle of Thrift,” Benjamin Franklin (1706-1790), who early credit union founders believed symbolized “the life and teaching embodied in the spirit and purpose of credit unions.”
      In 1948, the U.S. Credit Union National Association (CUNA) decided to initiate a new national Credit Union Day celebration. CUNA and CUNA Mutual Insurance Society set aside the third Thursday of October as the national day of observance. By then, many more of America’s credit union leaders believed there was a need for an occasion that would bring people together to reflect upon their credit unions’ history and achievements and to promote the credit union idea across the country.       Today, CUNA, with its network of affiliated state credit union leagues serves 90 percent of over 8,000 credit unions in America, which are owned by nearly 90 million consumer members. For more information, visit www.cuna.org.

SENDING A MESSAGE AROUND THE WORLD

During the 1950s, CUNA’s World Extension Department provided technical assistance and philosophical guidance for credit union development around the world. By 1964 so many countries had established credit union movements that CUNA’s mission was formally expanded, and CUNA International was launched.
      Each year, new movements joined the credit union family and an increasing number of people were interested in celebrating their uniqueness and unity with a special holiday that could be enjoyed by everyone, regardless of religion, political beliefs, cultural differences or language. By 1971, substantial worldwide credit union progress led to the creation of World Council of Credit Unions, Inc. (WOCCU) to assist others in establishing and maintaining viable credit union movements in countries across the globe. In Canada, Australia, Latin America, the Caribbean, Africa, Asia, New Zealand, Great Britain and the South Pacific, national and regional credit union federations and confederations were established to support and endorse credit union development. To aid in the process, WOCCU created the first “International Credit Union Day” materials that were used around the world.
      World Council of Credit Unions (WOCCU) became the leading advocate and trade association and development agency for credit unions worldwide. It continues to promote sustainable growth of credit unions and financial cooperatives across the globe. As instruments of economic and social development, credit unions have been able to empower people around the world to grow through access to high quality and affordable financial services.
      Today, there are 46,377 credit unions in 97 countries. Together, they are making a difference in the lives of 172 million members.

A SECOND CHANCE IN UKRAINE

In 1993, operating under its vision of “Quality Credit Unions for Everyone”, WOCCU with USAID grants and support from Ukrainian National Credit Union Association credit unions in the USA worked together to re-introduce, develop and promote credit unions in newly-independent Ukraine. The Council of Ukrainian Credit Unions of Canada (CUCUC) together with the Canadian International Development Agency also funded programs for credit union development.
      Today, Ukrainian credit unions serve almost two million members organized in over 700 credit unions nationwide. They continue to work with WOCCU, and individual credit unions and associations in Canada and the US on various training programs to help advance the principles of economic democracy and mutual self-help.

WORLDWIDE CREDIT UNION CONFERENCES

To promote, sustain and strengthen the credit union for future generations around the world, WOCCU holds an annual international conference to bring together credit union volunteers, professionals and renowned international leaders to celebrate successes, review challenges, discuss innovative ideas and practical strategies.
      Calgary, Canada hosted the 2007 conference on July 29, attended by over 2,500 delegates from over 60 countries. Leaders from around the world shared experiences and developed connections. The agenda focused on: effective credit union models, building strong credit union associations, serving the underserved, effective volunteer and professional leadership, small business and agricultural lending, reaching the youth market and general membership growth. Representing Ukrainian FCU were Chairman Wasyl Kornylo and Tamara Denysenko, CEO. Attending the event were Canadian-Ukrainian credit union officials including Olha Zawerucha, President, Council of Ukrainian Credit Unions of Canada and Dr. Andriy Olenchyk, Commissioner-Director of the Department of the State Commission for Regulation of Financial Services markets of Ukraine.